Колгосп тварин (англ. Animal Farm; в інших українських перекладах також: «Ферма „Рай для тварин“», «Скотоферма», «Скотохутір», «Хутір тварин») — повість-антиутопія, написана у 1943—1944 роках, вперше видана 17 серпня 1945 р.
Номер 61 у «Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів» журналу Ньюсвік.
Якось у селі Джордж Орвел побачив хлопчика, що гнав дорогою коня, б’ючи його лозиною щоразу, як той намагався звернути вбік. «Мене вразила думка, — згадував він, — що, якби лише тварини усвідомили свою силу, ми не змогли б панувати над ними. І що люди експлуатують тварин майже так само, як багаті експлуатують пролетаріат». У картині із сільського життя максималіст та ідеаліст Джордж Орвел побачив гостру сатиру на «казармений комунізм», сталінщину. У своєму творі він, не ховаючись за метафорами, оповідає про новітню брехню, що прагне заволодіти світом і Людиною, про брехню, замасковану під величну правду.
Домашні тварини, усвідомивши власну силу і те, що людина їх нещадно експлуатує, проганяють хазяїна з ферми і починають нове життя — вільне і справедливе. З кожним днем вони відчувають, як щоразу щось змінюється. Вони навіть не можуть сказати що, адже наче вчора на стіні було сім заповідей нового життя, а сьогодні вже стало шість. Однак чи було це насправді, чи лише здалося простому роботязі — коню Боксерові? Чи правда, що гасло «Тварини не мають уживати спиртного надмір» колись звучало коротше? Хто знає. Звільнившись від людської кабали, наївні та прості тварини потрапляють у ярмо ще небезпечніше, болючіше і незрозуміліше, бо це ярмо своїх над своїми. Коли на війні солдат знищує чужинців, це ще можна зрозуміти. Та чим виправдати систему, в якій людину нищить і зраджує вчорашній друг? І не заради високої мети, а мішка гнилих яблук чи відра молока. Сьома заповідь «Усі тварини рівні» поступово і непомітно набуває значення: «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших».
За сатирою на несправедливу сучасність проступає відчай автора. Він ненавидів імперіалізм, йому був противний фашизм, проти якого боровся зі зброєю в руках. Письменник розумів лицемірство «лівих»; його надії, спрямовані на Схід, також розбилися об реальність. І все-таки пафос «Колгоспу тварин» вселяє усвідомлення безсмертя, тому що людство ніколи не відмовиться від боротьби за щастя і справедливість. А той, хто спробує узурпувати право на безконтрольне керівництво, «монопольну істину», асоціюватиметься зі свиньми з орвелівської казки.
Аналіз твору Джорджа Орвела «Колгосп тварин».
У цьому творі багато запитань — прямих і риторичних. Відповіді на них, що начебто ховаються за алегоричними образами, прості і зрозумілі. Кожен знає ці відповіді, але не кожен може собі в цьому зізнатися. Чому створений тваринами на фермі ідилічний устрій, коли «кожен на фермі віддавав справі все, що міг» і «ніхто не крав, не сперечався через зайвий шматок, а суперечки, бійки і взаємні заздрощі, звичні у старі часи, майже зникли», зазнав краху? Чому свині, яких автор називає найрозумнішими на фермі, починають жорстоку тиранію щодо таких, як і вони, свиней? Чому кнур Наполеон, плекаючи переворот, добирає найкращих представників із свинської молоді і сам починає займатися їхнім вихованням? І чому страшно стає не від опису жорстокої розправи над молодими поросятами, нібито «ворогами народу» і прибічниками Сніжка (головного ворога диктатора Наполеона), яких «убили тут-таки на місці» (хоча на фермі після вигнання господаря не вбивали навіть пацюків), а від страшної метаморфози шостої заповіді, що первісно гласила: «Тварини не мають убивати собі подібних», а потім була переформульована: «Тварини не мають убивати собі подібних безпричинно»? Очевидно, тому, що причину можна завжди знайти.
«Колгосп тварин» пропонує відповіді на ці питання. Цей твір важко назвати алегоричним, хоч формально основним використаним у ньому прийомом є алегорія. Вона настільки прозора і недвозначна, що не дає підстав зарахувати твір до жанру казки, адже він подає страшну правду сучасності, розкриває глибинну сутність людини, яка намагаєтсья сховатися під маскою благочинності й добропорядності.
Цим твором Джордж Орвел наголошує, що в людській природі є щось тваринне. Однак є в ній і людське єство — те, що робить людину Людиною навіть на останній межі найвищого розпачу і найтяжчого болю, коли смерть видається жаданим щастям порівняно із життям. Людина стає свинею внаслідок власного вибору.
